Чесність у розмові із самим собою

Наш організм часто діє автоматично, і лише потім ми починаємо осмислювати ситуацію.

Коли рука торкається гарячого чайника, ми спочатку рефлекторно відсмикуємо її, а вже потім оцінюємо, наскільки сильним був опік. З емоціями відбувається те саме: спочатку виникає первинне почуття, наприклад розчарування, а потім воно може змінитися злістю, смутком або прийняттям.

Але те, як саме ми реагуємо, значною мірою залежить від того, хто став джерелом конфлікту чи негативних емоцій.

У конфліктах із малознайомими людьми зазвичай легше зрозуміти, що саме нас не влаштовує, і дистанціюватися від джерела напруження.

Але що, якщо джерело конфлікту — близька людина?

Та, яка поруч із вами вже багато років. Поступово тягар турбот повністю або частково лягає на вас. Це може бути чоловік чи дружина, дорослі діти, які не хочуть працювати,або ще не пенсійного віку батьки, які не хочуть працювати й живуть за ваш рахунок.

І ось тут внутрішній діалог стає зовсім іншим. Під тиском прожитих разом років, вдячності за дитинство, за дітей або за подарований у 2005 році браслет розчарування від чергового безладу, нового боргу чи перекопаного вами городу поступово змінюється... розумінням і виправданням.

«У нього/неї зараз складний період...»«Минулого року все було не так уже й погано...»

Що ж робити?

Повністю розірвати стосунки з усіма — не вихід.

• Перестати обманювати себе

Дозвольте собі відчувати свої емоції, а не пригнічувати їх.

• Говорити про свої почуття у формі «я-висловлювань»

Не так:«Мене дістали твої постійні прохання кожних вихідних!»

А так:«Я злюся через те, що минулої неділі не змогла відпочити, як планувала. Цими вихідними я допомогти не зможу».

Це чесно, спокійно й шанобливо.

• Звернути увагу на реакцію

Якщо людина справді дорожить вами — вона піде вам назустріч. Якщо ні, варто замислитися, куди і на кого ви витрачаєте свій найцінніший ресурс — час.

У будь-якому разі рішення завжди залишається за вами. І воно має приносити користь насамперед вам.